Джерело

Ну ось, зразкове місце для стоянки ми знайшли, берег красивий і безлюдний, і здається, тут є де погуляти

Ідемо вздовж берега і дивимося, до чого б прив'язатися. Дерев вистачає, але всі вони ростуть високо, і до них треба дертися на 5 - 7 метровий уривок. Можна, звичайно, і не прив'язуватися, а просто стати на якір, але незважаючи на урвище, тут дрібнувато і близько до берега не підійти. Нам хочеться гарантовано бути ближче до берега, а не крутитися на якорі по всій акваторії.

Знайшовши дерево, що росте нижче, кидаємо навпроти нього з носа якір, я стрибаю в човен і гребу прив'язувати швартів.

Гріб я довго, і довелося двічі нарощувати швартів – яхту трохи відносило від берега

Так що потім довелося її підтягувати, і це було тяжко. Справа в тому, що, як виявилося, тут була сильна течія, яку я спочатку не помітив. Невже знову воду скидають? Встанемо ми все ж таки трохи далі від берега, та й від гріха подалі, щоб як в той раз не вийшло))

Підтягнулися, прив'язалися, а потім ще довелося довго швартови полоскати, вода тут, як зеленка.

Малахітова прибережна полоса) Я, коли підгрібав на надувнушке до берега, навіть розмріявся, яких гарних зелених камінчиків зараз наберу, поки ближче не підплив, та не роздивився краще ці коштовності)

Мабуть, Волга тут не перший тиждень цвіте, але здалеку виглядає гарно. А ось ходити цим каменем треба дуже акуратно - навернутися на них досить просто.

І така краса тягнеться, наскільки вистачає око. Я перевіз Катю і Феню на берег і ми пішли виглядати місце, де можна залізти на урвище. На березі валялося чимало дохлої риби і Фенька виявляла до неї підвищений інтерес, а ми, як могли, намагалися не підпускати її до цих "дарів моря", що кишили опоришами)

Сонце вже сідало, і ми намагалися залізти вище й оглянути околиці, доки не стемніло

Не без праці піднявшись на перший щабель урвища, ми опинилися в царстві різнокольорових трав. А для Фені, мабуть, і різноманітних нових запахів - вона неслася в гущавину рослин, і ми то тут, то там бачили тільки її ніс, що стирчить за вітром)

А потім ми полізли ще вище. Але за кожним наступним підйомом, коли здавалося, що вершина досягнута, відкривався наступний щабель. Загалом, далеко не пішли. Але й звідси відкривався дуже гарний краєвид на Саратівське водосховище. Ось тільки сонце вже село

Поки зовсім не стемніло я почав фотографувати, Катя милувалась краєвидами, а Фенька досліджувала околиці. Настрій у нас був чудовий

І для повного умиротворення мені залишалося хіба що залізти на дерево

Але не просто так, спридур, як ви подумали, а щоб фото човна через листя зробити)

Ми спустилися на берег і побрели потихеньку до надувні. Іноді прямо біля берега з води вистрибували налякані якимись підводними хижаками мальки, і Феня теж увійшла в полювання.

Феня, як загонщик, допомогла хижакам, швидше за все окуням, розправитися з мальками, але самій їй нічого не дісталося, і до дохлої риби ми її і назад так і не підпустили.

Тому повернувшись на човен вона образилася, взяла пляшечку заспокійливого і замкнулася у своїй каюті. Ми теж лягли відпочивати - завтра будемо проходити останній цього сезону шлюз.

Спасибі, що дочитали, продовження...