Антон Бондаренко – йде водою з Києва до Одеси на sup-борді. З собою у нього два весла, непромокаючі мішки з речами, сонячна батарея для підзарядки гаджетів, мінімальний запас води та їжі, екшн-камера та 430 гривень у кишені. З Антоном ми зустрілися перед його відправленням із Дніпра. У нашому місті мандрівник зробив одноденну зупинку і сьогодні він подолає екватор свого шляху – 500 км. Якщо все пройде успішно, Національна книга рекордів України зафіксує новий рекорд. Рух Антона відстежує спеціальний трекер, якимможна переглянути весь його шлях. Антон відчуває себе не просто на витривалість та авантюризм. Чоловік оголосив про важливу соціальну місію – допомогти тяжкохворій пенсіонерці із Запоріжжя. Для Антона це вже не перша екстремальна подорож. Він перетнув Україну з півдня на північ і із заходу на схід, пройшов пішки Монголію, здійснив кілька велопробігів.

Що рухає відважним запорожцем, які страхи виникають у момент подорожі, та яких людей Антон зустрічає на своєму шляху, про це мандрівник розповів Sport Dnipro.

Я родом із Запорізької області, із селища Веселове. Мені 38 років. Я інструктор з туризму, у тому числі і з водного туризму, працював на півночі в Карелії. Ходив на катамаранах, каное, байдарках, а коли у березні цього року став на sup (прим. Standup paddleboarding), зрозумів, що це моє. Неймовірне почуття, коли стоїш на воді.

У Дніпрі я бував багато разів і весь час проїздом. Мене дуже тепло прийняли у Дніпрі. Я бачив місто з суші, але вчора, коли знайомі провели мені екскурсію, і ми подивилися на місто з води, Дніпро мені здалося мені зовсім іншим, дуже цікавим. Багато визначних пам'яток вашого міста потрібно дивитися саме з води.

Коли вигадував назву цього проекту, то вкладав у нього два сенси «Україна добра» (прим. країна добра), та «Україна добра» (прим. країна добра). Ті люди, які зустрічаються на моєму шляху, підтверджують цю тезу.

Сьогодні екватор моєї подорожі – 500 км. Чи хочеться мені додому? А я й так удома. Почуваюся комфортно, я в рідній країні, з близькими людьми постійно підтримую зв'язок. Іноді і дуже багато спілкуємося. Це все-таки поодинока подорож, тому часом хочеться налаштуватися на стан подорожуючого. Для мене це цікаво та важливо.

На все, що я роблю, мене надихають люди. Вирушаючи в подібні подорожі, прокидаюся з думками про те, що сьогодні на мене чекає, які будуть зустрічі. В умовах подорожі вчишся відкидати все другорядне, а довіряти головному.

У житті, як у подорожах – є бурі, час штилів і попутного вітру. І те, й те треба. Будуть самі бурі – це небезпечно, тільки штиль – це нудно.

Кілька днів тому, під час подорожі, мене побачила людина з берега. Був уже вечір, захід сонця, і раптом, він помітив постать на воді, яка рівно стояла. Чоловік побіг за біноклем, щоб роздивитись. Потім, коли я до нього підійшов ближче, він сказав, що не повірив своїм очам, подумав, що диво побачив. Sup дарує неймовірні відчуття. Небосхил, зірки, під тобою ще одна стихія – вода, це не описати словами. А ще я люблю пробувати щось нове: нові захоплення, нові способи пересування у просторі. За однією з версій, батьківщина sup – Гавайські осрову. Місцеві жителі використовували дошку, щоб виходити в океан на рибалку та пересуватися між островами. Нещодавно серфінг на дошці з веслом став популярним видом спорту. Дошка у мене надувна. Багато хто, коли бачить, дивуються, що на ній взагалі можна йти по воді.

Страх присутній під час подорожі. Я все-таки людина. Якби я був десь далеко, в якихось інших країнах, то страху було б більше. А так я ж удома. Це допомагає долати всі труднощі, зміцнює дух. По Дніпру, на жаль, чи, на щастя, немає сильного судноплавного руху – вода спокійна. Побачимо, як буде на морі.

Рідні звикли до мого способу життя. Коли вирушав у першу подорож, багато хто був у шоці, не розуміли навіщо це.

Я намагаюся, щоб усі мої проекти були наповнені не лише рекордною складовою, особистими амбіціями, а й соціальною місією. Я свято вірю в те, що займаючись будь-якою справою, можна робити це на користь когось. Для мене нічого не варто позначити соціальну мету, заявити про неї, і таким чином привернути увагу до неї, допомогти тому, хто цього потребує.

Експедиція «Україна добра» — це проект, який я задумав, аби допомогти пенсіонерці Світлані Щербань. Про неї я дізнався у Червоному хресті у Запоріжжі. Світлані 82 роки. Її історія мене дуже вразила, бо вона справжній борець. Для багатьох вона приклад стійкості та оптимізму. З дитинства Світлана бореться з хворобами. Більше того, її донька та онуки страждають на генетичні захворювання. Я вирушив у подорож, щоб допомогти їм, зібравши гроші на медичний біорегулятор Таршинова. Це фізіотерапевтичний апаратний масажер, який допомагає прискоритить рух крові та лімфи по судинах. Вартість апарату – 38 тисяч 500 гривень. Зрозуміло, що для пенсіонера з пенсією 1370 гривень – це сума непідйомна. Для мене, як для громадянина України, обурливо, що наші пенсіонери живуть на копієчки. Бюджет моєї подорожі – 430 гривень. Ця сума становить мінімальну соціальну допомогу в Україні. Таким чином, я хочу привернути увагу громадськості до цих проблем. Прошу відгукнутися всіх, хто може допомогти Світлані та її сім'ї. На сьогодні зібрано зовсім небагато – 1700 гривень.

Як будь-яка проста людина я мрію бути щасливою. Багато не потрібне. Хочу, щоб мої близькі були здорові. Хочу реалізувати ті проекти та задуми, які я ще маю.

Незабаром будинок. За два дні буду в Запоріжжі. Чекаю на попутний вітер. За нього вдавалося зробити на день і 47 кілометрів, а так у середньому проходжу 30-35 на день.

Вже втягнувся у цей режим, встигаю відновити сили. У будь-якій справі найскладніше зробити перший крок. Коли його зробила, далі легше. Так і тут. Перші дні було важко увійти в ритм, тіло звикало, крепатура зникла на п'ятий день. Починаючи зі старту, у мене колосальна підтримка. Іду вздовж берега, і мене люди вітають.

Ідеї нових подорожей народжуються у самій подорожі.

Допомогти сім'ї може кожен, перерахувавши гроші на рахунок картки Приват банку 4731219109496707 Одержувач: Пузиревич Артем 050-525-17-65 (онук Світлани Щербань).

Джерело