Джерело

Спортивна вітрильна експедиція «Від Кодака до Кінбурна» у рамках проекту «У пошуках Сарматського моря» вирушила у водний похід із Запоріжжя, щоб протягом 12 днів пройти давній маршрут, яким сплавлялися в Чорне море українські козаки. Костяк експедиції – Станіслав, Олег, Роман, Олексій та Максим – розповіли РепортерUA, як виникла ідея походу та що треба, крім натхнення, щоб підкорити дніпровські хвилі. Ідея повторити козацький маршрут, який проходили козаки у XIV–XVIII століттях на території Північного Причорномор'я, багато роківазад виникла у натхненника експедиції та її організатора Станіслава Зайцева. − Я сам родом із міста Орджонікідзе (нині перейменований на Покров), і, вперше потрапивши на Хортицю ще студентом, у мене виникла ідея дійти до себе додому з острова на водному транспорті. Потім були навчання, робота, будні. Ідея забулася, але два роки тому, коли я став щасливим володарем катамарану "Хоттабич", ця ідея знову виникла. Маршрут я вирішив пройти, зібравши компанію, бо розумів: поодинці такого заходу не подужаю, – розповідає Станіслав. Минулого літом він зробив першу спробу підкорити могутній Дніпро. Але, як кажуть, перший млинець комом – експедиція, стартувавши від острова Байда, досягла лише села Копулівки, де команду застав сильний шторм і один із катамаранів зазнав «кораблекрушення». Водний похід перетворився на рятувальну операцію.

За словами Станіслава, незважаючи на невдачу, ідея пройти маршрут продовжувала кипіти у його голові. Він знайшов нову команду. Ретельна підготовка до походу стартувала в січні і полягала не стільки в технічному оснащенні, скільки в опрацюванні маршруту - команда мала знайти точні координати затоплених водами Каховського моря стародавніх козацьких січ, щоб згодом зібрати звідти землю і привезти її на острів Байда. − У будь-якій бібліотеці, враховуючи нинішні можливості інтернету, можна знайти всю необхідну інформацію. З'ясувалося, щопро по дорозі нам зустрінуться всі місця затоплених козацьких січ, а також 4 фортеці Таманської переправи. Як ми шукали січі? Ми взяли старі карти Боплана, на яких намальовані річки та протоки, карти Олега Власова та книгу Дмитра Яворницького «Дніпровські пороги». Якщо взяти ці старі карти та поєднати їх з лоцією Дніпра (прим. ред.: лоція – це опис морів та узбереж для потреб мореплавання, термін застосовний і в річковому судноплавстві) та книгою Яворницького, то можна з точністю до півкілометра визначити, де знаходилася Запорізька Зєч, − зазначає Станіслав.

Охочих випробувати себе та отримати нові враження, за словами Станіслава, було багато. Згодом люди відсіялися. Так що в підсумку в похід вирушили лише два катамарани – «Хоттабич» та «Золотце». Стартувавши 8 липня з Дніпра, експедиція вирушила до Запоріжжя, де навіть встигла взяти участь у регаті ім. В. А. Сацького. У Запоріжжі ентузіасти вирушили на місце розташування однієї із Січів – Хортицької, яка, за легендами, була на острові Байда. Далі, йдучи по Дніпру, а потім і по Каховському водосховищу, команда досягла місця.затоплення Томаківської Січі. Тут учасник експедиції Роман пірнав на дно і діставав землю, ймовірно, з місця затопленої січі. Біля Нікополя експедиція досягла Нікітинської Січі. Усього ж під час походу учасники знайшли місця розташування всіх 7 січ та змогли дістати землю зі дна водосховища. Останньою з них стала Альошківська Січ, яка, ймовірно, знаходилася на острові Великий Потьомкін у районі Херсона.

Одна з цілей походу – допомогти не тільки собі, а й іншим мешканцям України знайти своє коріння, самоідентифікацію, набути своєї історії. Учасники походу, пройшовши випробування сонцем, вітром та водою, упевнені, що на невелику дещицю наблизилися до своєї мети. − У поході зустрічаєш місцевих жителів, і це найважливіше у вивченні історії, свого коріння. Наприклад, у Покровському місцевий житель нам каже: «Бачите урвища Каховського водосховища? Це Скіфський Базар! Ми думаємо: «Та гаразд!». Пізніше я знаходжу карту Олега Власова, де на цих урвищах написано: «Скіфське городище». Так і є, – наголосив Станіслав. Завершився похід подолання Дніпро-Бузького лиману, де зустрічаються води Південного Бугу, Дніпра та Чорного моря. Тут хлопців зустріли 2-метрові хвилі та негода. Учасники походу відверто зізнаються, що було страшно. Останнім пунктом, як винагороду за працю, стала Кінбурнська коса. − Ми заходили у воду до пояса та бачили, як солоні води моря зустрічаються з водами Дніпро-Бузького лиману – видовище просто чарівне. Кінбурнська коса – це містичне місце. Якщо рано вранці встати й увійти в море, то через якийсь час біля тебе пропливуть зграї дельфінів, і до них можна навіть торкнутися, – ділиться враженнями Станіслав Зайцев.

І хоча Кінбурн і став останньою точкою у маршруті учасників походу, на цьому їхня експедиція не завершена. Команда планує помістити землю з усіх козацьких січ на острові Байда, щоправда, поки не афішуючи, коли і як це станеться. Є у хлопців вже плани на наступний рік. − Можливо, зробимо похід «Над Скіфськими городищами» або вивчатимемо лівобережну частину Дніпра, де були мусульманські городища. Це все в рамках проекту "У пошуках Сарматського моря". Чому така назва? Сарматського моря давно немає, але ідея має бути недосяжноющоб кожен рік можна було здійснювати походи і чогось прагнути, − резюмує ініціатор проекту.

Нижче великий фотозвіт