День 9: Очищаємо персикові сади :)
Розбудив нас охоронець стоянки, де ми вночі поставили намети. Гриша поговорив з ним і домовився, що ми сьогодні підемо і охоронця це влаштувало. Поспішаючи зібралися, Юра успішно поремонтував свій вів (у нього щось з перключателем швидкостей було), а у Грицька зламалася стійка багажника і з цим ми зробити нічого не змогли. Ну, якось багажник на одній стійці тримав баул. Поруч із нашою ночівлею виявився бар із вайфаєм, туди ми й зарулили – підзарядити телефони та поспілкуватися з близькими в Україні. Замовили там оранж чай, який по суті бувгарячим апельсиновим соком, за 1 ліру та турецьку каву за 3 ліри. Я в каві не розуміюся - кава як кава, смачна. Прикольні коні біля веломагазину. Треба їх відвідати, якщо ще буду в цих краях
Я з торішньої поїздки знаю веломагазин, у місті, поряд з яким ми знаходилися, вирішили поїхати з Гришком удвох спробувати поремонтувати його багажник там. Виявилося, що до магазину 10 км і нам там не змогли допомогти. Ну що ж, зате назад виявилися персикові сади, де ми запаслися смакота :) На фото власник веломагзину, з яким я бачився в торішньому велопоході, але на жаль, він мене не впізнав. Якщо ще його побачу – покажу це фото
Повернувшись до своїх, я зняв телефон із зарядки: о диво, він зарядився на 70%, уперше так багато за весь похід. У Тані ахтунг-заблокували її обліковий запис на фейсбуці і довелося шукати інтернет-кафе, т.к. з телефону відновити доступ не вдалося. Тим часом народ зайнявся поглинанням національної страви Туреччини-денера. То як його готують тут і як в Україні, це не порівняти. Будете в Туреччині - спробуйте, не пошкодуєте. Коли розправилися з денерами, поїли відерце йогурту з хлібом. Тут йогурт продають у цеберках і він схожий на сметану. Дізнався, що кавун по-Турецьки буде кавун :) Поїхали всім натовпом ще раз в персикові сади і затарилися, скільки було місця. Думаю, кілограм 12 нарвали) Вдалині заповідник Ділек, з якого ми виїхали вчора
Було вже 17 годин, коли поїхали шукати ночівлю. Дорога була через місто, тут я вперше у Туреччині побачив висотні будинки. Чомусь їх тут не люблять.
Селище по дорозі
Одні з небагатьох висотних будинків що ми бачили у Туреччині
Місто Кушадаси
Якась незрозуміла хрень біля дороги :)
Цей вершник, мабуть, Ататюрк, відома особа в Туреччині. А вершниця - Оля, відома особистість у Запоріжжі :)
До нашої ночівлі- пляжу у старій частині Кушадас, приїхали до 19 години. Місце тут райське: море сідає прямо в море, нам дозволили користуватися туалетом безкоштовно та лежаками на пляжі. Купувався у високих хвилях, побігав піском і прибою вздовж пляжу. У нас ще 4 дні до завершення походу, а залишилося подивитися лише Ефес, найбільше стародавнє місто в Туреччині та Ізмір, звідки нам треба відлітати в Україну. Ну, придумаємо чим себе зайняти :) Взагалі Туреччина сподобалася тим, що тут немає крадіжки, привітні люди та м'який клімат. Не знаю як тут працювати, а жити доасно. На фото ми розбили намети на пляжі у старій частині Кушадасу. Класне місце оцінили ще під час торішнього велопоходу.
Зараз готуємо суп із гречкою та булгуром – пшеницею. Мій мультипаливний пальник примус працював увесь час добре, з'їв вже 3 літри бензину. Сьогодні проїхали 50 км та набрали 300 м висоти. Вже настає розслабон :)
Залиште коментар для
0 коментарів